21 березня – Всесвітній День поезії.

 

Поезія - як живопис: один твір полонить тебе більше, якщо ти будеш розглядати його зблизька, а інший - якщо відійдеш подалі (Горацій)

Це свято було започатковане за ініціативи американської поетеси Тесу Уебб. Спочатку вона запропонувала відзначати Всесвітній день поезії 15 жовтня, у день народження великого мислителя, філософа і поета Вергілія. США і країни Європи охоче підтримали цю ідею.

Щорічно, до 1999 року, люди по всьому світу влаштовували маленькі неофіційні урочистості, оскільки 15 жовтня не було зафіксовано у календарі пам’ятних дат.

Згідно резолюції 30-ї сесії ЮНЕСКО, яка проходила в 1999 році в Парижі, було прийнято рішення щорічно відзначати Всесвітній день поезії(World Poetry Day) 21 березня.

Основна ідея цього свята полягає у збереженні зникаючих мов, розвитку літературного жанру, поширенні поетичного руху в усьому світі.

День поезії першими стали відзначати в американському штаті Огайо в 1938 році. Пізніше ініціатива поширилася і на інші території, охопивши всю планету.

У рамках цього дня проходить масштабний фестиваль поезії «Поетичні вечори Струги», організований в невеликому македонському містечку Струга в 1961 році. До 1966 року цей фестиваль отримав міжнародний статус і заснував премію «Золотий вінець», яку щорічно вручають найкращому поетові світу.

В Україні Всесвітній день поезії відзначають на державному рівні. У літературних музеях проходять лекції, що піднімають тему поетичної спадщини і сучасних ідей. У бібліотеках проводять презентації літературних новинок. У засобах масової інформації публікують вірші найбільш талановитих майстрів художнього слова, розкриваючи перед читацькою аудиторією нові тенденції у розвитку поезії.

Це цікаво

Віршована форма аж до епохи Відродження шанувалася в Європі як одна з основних умов краси і була практично єдиним інструментом перетворення слова на мистецтво.

Вважається, що перший поетичний твір був написаний у 23 столітті до нашої ери. Це вірші-гімни аккадської принцеси і верховної жриці, відомої як Енхедуанна.

Перші словники рим з’явилися ще в Середньовіччі.

️У Китаї поетів страчували за сумну поезію. Ідея такої цензури належала імператору Цяньлун. Він правив у XVIII ст. Сумними вважали вірші, у яких згадували минулі досягнення маньчжурської династії, до якої належав імператор.

Одну поезію можна було прочитати 2 848 способами. Поезію-паліндром, створила китайська поетеса Су Хуей у ІV ст. Поезія представляла квадрат з ієрогліфів розміром 29×29. Цю поему можна прочитати, переходячи квадратом вправо або вліво, по горизонталі, вертикалі і навіть діагоналі.

Найбільше цитують поета Вільяма Шекспіра. Десята частина оксфордського цитатника має рядки його сонетів, комедій і трагедій. За цитуванням перевершує Шекспіра лише Біблія.

️Поет Генріх Шиллер черпав натхнення від запаху гнилих яблук. Тарілка з ними завжди стояла у його кабінеті, коли він працював.

Першим видатним ренесансним українським поетом вважають Павла Русина з Кросна (народився близько 1470 р., а помер 1517 р.). Поет довго працював у Кракові, викладаючи у тамтешній академії, бував він в Угорщині, жив у Відні.

Однак першим з українців, хто почав писати латиномовні вірші, був Юрій Дрогобич (книга «Прогностичне судження…», 1483 рік).

Першим теоретиком віршового українського мистецтва є Мелетій Смотрицький (1577-1633). Думки про науку поезію він виклав у своїй знаменитій «Граматиці слов’янській», яка вперше вийшла в Ев’є 1619 року.

Перша друкована Антологія української поезії вийшла в Почаєві 1790 року – це був звід духовних віршів і пісень, що складався з чотирьох частин і містив у собі вірші, присвячені Богу, Богородиці, святим та іконам. Збірник містив 247 творів і називався «Богогласник». У XIX ст. книжка багато разів перевидавалася.

Перші українські поетеси. Найдавнішими українськими поетесами, імена яких відомі й про яких збереглися документальні свідчення, – інокиня Анисія Парфенівна і Анна Любовичівна, жили, очевидно, в кінці XVII – на поч. XVIII ст. і залишили акровірші, де вписано їхні імена.

Першими українськими поетесами ХІХ ст. вважають Марту Писаревську (1799-1874) і Олександру Псьол (1817-1887). Творів обох поетес збереглося зовсім мало. М. Писаревська за життя надрукувала лише один вірш «Петраркина пісня» (переспів із Петрарки – «Сніп», 1841), хоч написала значно більше. Її спадщина зберігалася довгий час у місті Вовчій (Волчанськ) на Харківщині в онуки поетеси, доля її натепер невідома. О. Псьол почала писати під впливом Т. Шевченка, її поетичний цикл «Три сльози дівочі» був відгуком на арешт кириломефодіївців, зокрема Т. Шевченка. Довгий час ці вірші приписували П. Кулішу. Деякі твори О. Псьол видавалися також за твори самого Т. Шевченка. Особливо любив поет вірш О. Псьол «Свячена вода» і навіть прохав друзів прислати йому цей вірш на заслання.

В Івана Франка (1856-1916) була оригінальна, ні на що не схожа манера написання віршів. Коли в нього виникала ідея, перш ніж записати свій витвір на папір, Іван Якович ходив довго кімнатою, шукав ритм, мугикав мелодію, а лише потім підбирав, наспівуючи, слова. І лише коли віршовані рядки та мелодія поєднувалися у гармонійну цілісність, поет переносив усе на папір.

Друга збірка поезій Миколи Вінграновського (1936-2004) «Сто поезій» завдяки старанням цензури вміщувала 99 віршів.